Це стародавнє мертве місто й досі приваблює до себе тисячі туристів

…Найвідоміша, либонь, катастрофа в історії людства, сталася в 79 році нашої ери в Помпеях. Це давнє місто, що процвітало, накрив розпеченою лавою вулкан Везувій. Геологи кажуть: за потужністю вибуху це виверження навряд чи було найсильнішим на планеті, пише журнал “Історія+”.

Та весь жах у тому, що безпощадна катастрофа сталася в центрі могутньої держави, у багатому місті, на очах у людей, впевнених у своїй винятковості і в тому, що ніякого лиха статися з ними не може. А тому в одну мить і назавжди похованих під шестиметровим шаром попелу, пилу та вулканічних уламків.

Апокаліпсис у раю

…Сонце пече немилосердно. Вузька вуличка вимощена масивними кам’яними брилами. Обережно ступаю поміж руїн двоповерхових кам’яниць, намагаючись уявити, як майже дві тисячі років тому втікали цією бруківкою налякані до смерті жителі Помпеїв. Як здригалася й двигтіла земля від страхітливих вибухів Везувію. Як завивали спантеличені пси, як ревіла худоба, кричали, мов недорізані, півні…

Як під чорним від попелу небом, біжучи, спотикались і падали люди, а інші затоптували їх і бігли далі. З дітьми на руках, з лантухами майна за плечима, із золотом у кишенях, і з невимовним жахом і сльозами в очах – бігли, сподіваючись, що небо дасть їм останній шанс врятуватися від уже неминучої загибелі…

Фото: italy4.me.

То було схоже на Апокаліпсис. Кінець світу, кінець життя. Для мешканців Помпеїв він настав 24 серпня 79 року нашої ери. А до цього часу чудове, квітуче місто, яке б сучасники порівняли з елітними курортами Лазурного берега, жило звичним життям. Повсюдно зеленіли виноградники й оливкові гаї, вино в кам’яницях заможних жителів текло рікою, пекарі пекли хліб, купці торгували сукном та вовною, раби випасали худобу, найняті греки учили дітей грамоти, а жінки чепурились перед люстерком.

Це була справді райська місцина у серці Римської імперії, куди в пошуках роботи прибували ковалі, чоботарі, шевці, ювеліри. Але такими Помпеї стали не відразу.

Перше поселення в околицях Неаполя заснувало плем’я осків у ІV столітті до нашої ери. Близько 290 року до н. е. місто потрапило під владу Риму, чиї війська просувалися на південь Апеннін. Помпеї, що стояли на березі моря, стали важливим пунктом на торгівельному шляху між Римом і Південною Італією, і це сприяло їх розвитку.

Дуже скоро завдяки виробництву й продажу вина та оливкової олії місто перетворилося на один із найбільш розвинених центрів Римської держави. З бурхливою торгівлею прийшли і гроші – вже у ІІ ст. до н.е. Помпеї активно розбудовувалися, городяни зводили розкішні вілли, оздоблені фресками та мозаїками, будували “соціальне житло”, яке винаймали людям з бідніших верств, а вулиці міста прикрашали античними скульптурами.

У Помпеях жили і працювали видатні представники науки й культури, сюди регулярно навідувались відомі політичні діячі того часу. Могутнє поселення мало все притаманне мегаполісам Римської епохи: амфітеатр для бою гладіаторів, форум (центральна міська площа), курію (міськраду), храми римських богів, базиліки, терми, два театри, цирк і навіть власний лупанарій – будинок розпусти!

Але тут же, поряд, за 15 кілометрів, височів і майбутній убивця міста – знаменитий вулкан Везувій, який донині залишається єдиним активним, найнебезпечнішим вулканом материкової Європи.

Рятуйся, хто хоче

На біду жителів Помпеїв у I столітті нашої ери серйозних і систематичних спостережень за вулканами ніхто не вів. Хоча навряд чи це допомогло б – Везувій не виявляв активності з бронзового століття і вважався давно згаслим. У 73 році до н. е. повсталі зі Спартаком гладіатори ховалися від римлян саме на вкритому буйною рослинністю вулкані. Жодної загрози від сусідства з Везувієм ніхто не відчував! На схилах із родючим грунтом охоче зводили вілли, вздовж узбережжя будували численні рибальські селища.

Вулкан видавався таким безпечним, що навіть сильні підземні поштовхи в 62 році н. е., які спричинили незначні руйнування у Помпеях, сусідній Стабії та Геркуланумі, не стали пересторогою, хоч і були провісниками майбутнього виверження. Люди не хотіли вірити, що таке велике місто може раптом перестати існувати. Доки не настала фатальна для Помпеїв дата – 24 серпня 79 року.

Про виверження Везувію, яке тривало два дні, нам відомо досить багато не лише завдяки археологічним розкопкам, але і з листів відомого політика Плінія Молодшого. Все почалося рано-вранці, коли над вулканом з’явилася хмара з попелу і пари. Ніхто особливої уваги на це не звернув – усі були заклопотані буденними справами. Ба більше! Перед полуднем в амфітеатрі мали відбутися бої гладіаторів – чоловіки квапилися на видовище, а їхні дружини чекали гостей і накривали столи до вечері.

Ближче до полудня над Везувієм почала швидко збільшуватися гігантська хмара біло-бурого кольору. Вона здіймалася в небо, на висоті розтікалася, скидаючись на крону середземноморської сосни. Біля вулкана стояв страшний гуркіт, безперервні підземні поштовхи відчували навіть за 30 кілометрів у місті Мізено, де якраз і перебував Пліній Молодший.

За годину Везувій викинув в небо величезний стовп розжареного попелу, темна хмара накрила Помпеї, на вулицях закружляли пластівці попелу. Підземні поштовхи повибивали шибки, зруйнували обеліски. Посипалася з дахів черепиця, переверталися вози на дорогах. Почалося виверження – газовий струмінь, що рвався з надр вулкана, виносив із собою величезну кількість уламків пемзи. За 10-11 годин безперервного виверження стовп викинутої пемзи сягав 32-кілометрової висоти! Разом із попелом з неба почали падати кам’яні кульки завбільшки як яйце.

Попри всі жахіття того, що відбувалося, для жителів міст катастрофа не була блискавичною подією. Час на порятунок ще залишався! Випадання попелу, хоча й ускладнювало дихання та пересування містом, не було фатальним. Хто виявився мудрішим, обачнішим і зумів оцінити загрозу, а таких із 20 тисяч жителів Помпеїв усе-таки була більшість, ті встигли покинути місто, не чекаючи смерті під завалами власних маєтків.

Фото: sites.middlebury.edu.

Інші, хто через жадібність чи легковажність не хотів розпрощатися зі своїм майном, ховалися у глибоких підвалах кам’яниць, сподіваючись на порятунок. До вечора в Помпеях залишилися переважно важкохворі, старі та немічні, вагітні жінки зі служницями та раби, приставлені охороняти майно господарів. Вулиці й будинки міста заповнювали ядушні сірчисті пари, але близько двох тисяч жителів Помпеїв усе ще залишалися в домівках…

Зберегти золото – втратити життя 

Уночі з Везувію почали виривалися широкі язики полум’я. За ним піднявся величезний стовп вогню. Це страхітливе видовище тривало всю ніч, а вдосвіта 25 серпня з Везувію почали сходити важкі розпечені лавини. Насичена газами магма пекучою хмарою була скинута зі схилів вулкана.

Сучасні дослідники кажуть, що саме цей так званий пірокластичний потік (високотемпературна суміш вулканічних газів, попелу, каменів, здатних розвивати швидкість до 700 кілометрів за годину) і завдав фатального удару Помпеям. Три такі потоки накрили сусіднє місто Геркуланум, де в одну мить знищили все живе, а четвертий пірокластичний потік поховав жителів Помпеїв.

До слова, традиційно вважалося, що смерть жителів Помпеїв була довгою і болісною, бо вони вдихали попіл, який у легенях перетворювався на своєрідний цемент і блокував дихання. Але неапольські вулканологи на чолі з Джузеппе Мастролоренцо спростували цю теорію. Вони дійшли висновку, що жертви не агонізували в задусі, не хапали повітря ротом – їх моментально вбив пірокластичний потік.

Після катастрофи на місце події прибула спеціальна комісія, яка констатувала “смерть” Помпеїв і те, що воно не підлягає відновленню. Після виверження вулкана місто вкрилося 6-метровим шаром попелу і каміння, яке загрозливо нависало, як лавина, що може зійти будь-якої миті. За кілька днів пішла злива, яка змила грубий шар попелу зі схилів вулкана, і товща води з пилом та камінням ринула на Геркуланум. Глибина потоку становила 15 метрів, тому й це місто живцем було поховане під потоком з Везувію.

Утім саме ці вбивчі пірокластичні потоки “законсервували” Помпеї разом із його жителями в тому стані, в якому вони перебували в момент загибелі. Ті, хто вцілів, не намагалися вести розкопки на місці трагедії, вони просто переселились на нові землі, а про Помпеї надовго забули.

У XVI столітті архітектор Доменіко Фонтана, прокладаючи канал, натрапив на стіну з написом, де була згадана Венера Помпейська – покровителька міста. Тут же знайшли й давньоримські монети, і на якийсь час територія стала раєм для золотошукачів. Згодом їх змінили мисливці за раритетами – статуями та іншими історичними реліквіями. 

Проте повноцінні розкопки майже через два століття, у 1863-1875 роках розгорнув італійський археолог Джузеппе Фіореллі. Саме він виявив, що на місці тіл людей і тварин, похованих під шаром вулканічного попелу, утворилися порожнечі. Заливаючи ці порожнечі гіпсом, він зміг реконструювати передсмертні пози жертв виверження. Засипане попелом і пемзою місто поступово виринало з руїн, і виявилося справжнє диво – під завалами збереглися будинки, мозаїчна підлога, фрески на стінах, фонтани в садах, посуд у печах.

Фото (2): selfguide.ru.

У наступні два століття археологічні пошуки, можна сказати, не припинялися – з-під товщі землі постали збережені майже неушкодженими будівлі, архітектурні споруди і тіла близько 2 тисяч загиблих. Це підтвердило свідчення Плінія про те, що основною причиною загибелі людей було отруєння газами, які оповили місто під час виверження. До початку 1980-х років учені відновили близько 3/5 території міста, і нині по розчищених вулицях давніх Помпеїв натовпами ходять туристи.

Цілого дня мені виявилося замало, щоб обійти постале із руїн місто, зазирнути всередину кам’яниць, торкнутися рукою давніх фресок на стінах, посидіти у дворику біля фонтана і збігти сходами амфітеатру, який, як і дві тисячі років, вражає витонченістю ліній. Отак крок за кроком оглядаючи зруйновані Помпеї, сповна відчуваєш величну атмосферу давньоримського міста і водночас – грандіозний масштаб трагедії тих далеких віків, коли вищою цінністю для людей, що звикли жити в достатку, стало не власне життя, а здобуті багатства…